До громадянської совісті

 4 лютого 2005 року сталася подія, символічна вже тим, що вона збіглась із затвердженням у парламенті нового уряду України: ватага розбійників на чолі з отаманом в одязі митрополита погромила редакцію відомої релігійно-культурологічної газети “Наша віра”, силою викинула з храму священика і захопила приміщення.

 Звичайно, діялося це з участю “юриста” і при потуранні міліції.

 Чому ця страховинна подія не мала резонансу в суспільстві, незважаючи на те, що провокація проти нової влади була очевидною, а імена потерпілих – надто відомими?

 На наш погляд тому, що знайшлося легке пояснення – як вода, щоб умити руки: “це внутріцерковний конфлікт”.

 За останні десятиріччя в Україні відбувалося чимало страшних і безбожних злочинів, обійдених органами правопорядку, бо це “міжконфесійний конфлікт”. Преса теж умиває руки: є пояснення!

 Світ кримінальний знає правило: заготовити легке пояснення плюс прикриття “юристом” – і сміло йди на ризиковане діло! Успіх певний...

 І справді, ніхто не ловив злодія, замішаного у внутріцерковні та міжконфесійні чвари. Ніхто не викривав паршиву вівцю, що все стадо заразила. І ніхто не вичислював професійних злочинців, які інфільтрувалися в церкву, свого роду “підприємство з обмеженою відповідальністю”.

 Здавна в цьому “підприємстві” діє сувора відповідальність моральна і сувора дисципліна. Але в посткомуністичному суспільстві це зруйновано й розмито – ні тобі церковної відповідальності, ні кримінальної. Саме в цьому тихому болоті чорти водяться.

 Телебачення любить благосні ідилії на релігійні теми. Преса любить описувати обряд і динаміку росту “конфесій”. При цьому ніхто не задає собі труду запитати: “а що то за конфесії, коли вони всі православні, один обряд і одна віра, от тільки одні керуються центром з Кремля, інші відмовилися від того політичного центру, а требі – тієї ж віри, тільки автокефальні”.

 Ніхто не задає собі труду поставити гостре питання: а коли відокремити православну церкву від політики, то на чому буде триматися “три конфесії”?

 Ще гостріше питання: а чи нема там вовка в овечому стаді? І що робитиме вовк, знаючи, що на овечій мові його виділяти і називати не прийнято?..

 Отже, він робитиме те, що робив 4 лютого 2005 року. Він оточив себе баранами, які вірять тільки у вовка і вчаться вити...

 Усе це люди бачать і дистанціюються і від такої церкви, і від такого стада, і від “внутріцерковних справ”. Так зростає суспільний маразм...

 Ось чому, коли на прес-конференції 10 лютого 2005 року було названо “владику Мефодія” – В.Кудрякова, вовком, який показав зуби, оборонців не було. Тихенько сидів, ховаючись від телекамер, його “архимандрит” Дамаскін. Міліція знає, що у нього два документи: один документ юриста, що дає йому якийсь імунітет, другий – довідка з психлікарні, що дає йому захист.

 Але ще більший захист дає ряса: наше напіврелігійне, напівбезбожне суспільство прокліпає дрібне богохульство, проковтне зневагу Святого Духа, але соблюде поштивість до ряси!

 Подивіться на фотографії кавалерів і кавалерствуючих дам, яких “святив” Мефодій у церкві св. Андрія: безбожність на обличчях аж світиться. А на Мефодія з кропилом вони дивляться так, наче він їм святить новенького Мерседеса! І вже будьте певні, що вони дадуть вовкові дах і кинуть кістку.

 А противні правдолюби, що вовка називають вовком, барана – бараном, а лицеміра – безбожником – ви тільки псуєте гармонію між вовками і вівцями!

 Ви не розумієте, що говорити треба: “не так!” Говорити слід м’якше. Адже у вас немає письмових доказів, що вовк є вовк! А якщо б і були, то вовк теж має право голосу!

 В такій отарі, коли почують від Міністра внутрішніх справ, що за В.Кудряковим тягнуться три кримінальні справи, то хоч розуміють, але якось відразу забувають,.. бо важко тримати в овечій голові таку прикру інформацію.

 Дуже лякаються отари таких слів Христових, мовлених у вічі: “роде зміїний”, “рабе лінивий і лукавий”, ви “гроби поваплені”, “сліпі поводирі сліпих”. А особливо вівці глухі на слова Христові: “не мир, а меч Я вам приніс” і “не розсипайте перлів своїх перед свиньми”. А що найгірше – на вигнання батогом міняйлів з храму: адже серед них були шановані свині, і круті вовки...

 У напіврелігійних маловірів коротка і млява пам’ять. Вони кажуть: “Мефодій, звичайно, вовк. Але ж то рік тому було”. Вони не розуміють, що нерозкаяний стає щораз гіршим. І церква, що толерує його, стає гіршою. І той, хто не вигнав його зі свого храму, став його співучасником у приховуванні злочину.

 Без прийняття тих аксіом Україна не навернеться до християнства, а буде блукати в калюжі марнослав’я і всеядності. І пережовуватиме, що диявол підкине.

 Хіба це не національна ганьба – деградація Церкви?

 На місце легендарного старця Мстислава, який у віці за 90 років вів переможні змагання з номенклатурою на її території... На місце кроткого старця Димитрія, який з 1990 року очолював поважну автокефальну парафію, який був авторитетним знавцем ікон і церковної архітектури, автором книг...

 На те місце стає невідомий Мефодій, казна якого роду, якого минулого, якої конфесії. Відомо з довідника УПЦ МП, що він починав там і що за ним є кримінальна судимість. Відомо, що побував і в Київському Патріархаті... А потім прийшов очолити – УАПЦ – з подачі Л.Кучми!.. Якщо Кучма може бути Президентом, то чому Кудряков не може бути предстоятелем Церкви, зайвої для Кучми?

  Цю клоунаду серйозно приймають радники нового Президента В.Ющенка, і Мефодія пускають навіть до храму св. Софії...

 Ми звертаємося до сумління громадян України. Не треба прикидатись, що ви ні при чім, бо це справа “конфесії УАПЦ”... Мстислав був національною фігурою і першим Патріархом. Церква, що успадкувала традицію протистояння безбожній владі, є дорогою навіть нерелігійним громадянам.

 Вона і УГКЦ, як дві сестри. Вона є живою частиною української православної традиції. Поява переодягненого агітатора за Януковича, що потім почепив помаранчеву стрічку, - та причім тут Церква і віра?? Та це зневага нації і глум над вірою!

 Ви проходите повз Трьохсвятительську 8 а, де завжди була для всіх відкрита виставка ікон, книгарня, церква, культурний центр – там уже рік мерзота запустіння і замок на брамі! Там викинуте на вулицю те, що не розікрадено.

 Ви хочете, щоб у цьому розібрався якийсь районний суддя?

 Перед нами наочний приклад деградації і суспільства, і Церкви, і віри.

 Ми б’ємо на сполох!

 Ми апелюємо до впливових осіб, до тих, у кого є почуття сорому і відповідальності!

  • Михайлина Коцюбинська
  • Раїса Руденко
  • Валентина Стус
  • Михайло Горинь
  • Микола Горбаль
  • Оксана Забужко
  • Сергій Кримський
  • Ніна Матвієнко
  • Василь Овсієнко
  • Євген Сверстюк
  • ОлександрСугоняко
  • Володимир Стретович
  • Ігор Юхновський

 uapc.org.ua

Поделиться:  
  1. До громадянської совісті
  2. 7-річчя захоплення Патріярхії УАПЦ


в разработке

Документы общеправославного значения

Современные межправославные отношения

Древлеправославная Церковь Христова Белокриницкой иерархии

Русская Православная Старообрядческая Церковь в Румынии

Русская Древлеправославная Церковь

Расколы и разделения в Русской Православной Церкви XX-XXI ст.

Украинские церковные расколы

Русская Православная Церковь Заграницей и греческий старостильный раскол

Расколы в Румынской Православной Церкви

Расколы на территории Западной и Центральной Европы

Episcopi vagantes

Внутрицерковное сектантство и околоцерковная мифология